Коли у місті сталися перші вибухи, говорить дівчинка, вона панікувала. Згодом звикла. Вночі вона будила родину, щоб піти в укриття.
“Ми підходили до підвалу та чекали. Якщо чули свист – спускалися і намагалися вирахувати, де був приліт, як близько до нас. А одного дня був різкий, гучний вибух. У нас навіть паркан упав. Іншим разом керована ракета влучила у бабусин будинок. Там майже ніхто не вижив. Добре, що тоді вони вже у нас були”, – говорить переселенка.
Виїхати з міста родині вдалося не з першого разу: “По дорозі були влучання і було багато уламків. Спершу ми проїхали декілька блокпостів та прокололи колесо, бо наїхали на уламок. Повернулися додому, тому що у нас не було запаски. Тато цілий день міняв це колесо, і на другий день ми вже виїхали”.
Стефанія каже: коли вони виїжджали, багато будинків вже було зруйновано, і зокрема сусідній. У Рубіжному залишилися бабуся та дідусь дівчинки. Знайомі волонтери передають їм допомогу, через них також тримають зв’язок.
“Мені хочеться, щоб скоріше закінчилася ця війна. Щоб ми швидше повернулися додому. Я там народилася, жила. Як батько казав: “Половину життя заробляли і покинули”. А що нам залишалося робити?” – говорить Стефанія.
Нагадаємо, юного Героя з Дніпропетровщини вбили в полоні.
Додамо, ЗСУ вдало контратакували на криворізькому напрямку: "Непогані шанси вийти на Нову Каховку".
Крім того, Філатов звернувся до переселенців: "Потрібно допомагати, а не просто сидіти на утриманні".
